Свій бізнес у 45. Як Марія Костів відкрила перший у Жовкві веткабінет

01.10.2018

«Вже занадто пізно», «У тебе є сім’я, навіщо щось інше?», «Зараз у всьому встигають тільки молоді», — такі фрази може почути кожна жінка, яка розміняла кілька десятків. І якщо дехто може знітитися і опустити руки після цієї «підтримки» соціуму, то дехто навпаки — доводить протилежне. Це саме робить і Марія Костів, яка у 45 присвятила себе власній справі — веткабінету.

Популярна послуга

Ветеринарний кабінет «Сірко»

Трохи більше, ніж півроку тому у Жовкві, що на Львівщині, з’явилося нове маленьке підприємство. Якщо раніше власники домашніх тварин приходили у цю будівлю тільки у ветеринарну аптеку, то тепер заходять і для того, аби їх тварин оглянули та надали медичну допомогу. Це перший ветеринарний кабінет у цьому місті, а відтак популярності йому не займати.

Сьогодні двоє людей було, певно, через дощ… Вчора четверо, позавчора — шестеро, а кілька днів тому — взагалі десять клієнтів, — каже лікарка у білому халаті та неквапно гортає журнал відвідувань. Це — Марія Костів, яка і є власницею кабінету та одночасно ветеринаркою.

Вона каже, що у місті хоч і є окремі ветеринари, але усі вони хіба виїжджають додому, а от приватного бізнесу такого роду тут ніхто немає, хоча і потреба є. Причина тому — зависокі ціни у Львові на послуги та віддаленість міста від сіл навколо. Марія навіть зауважує, що такий кабінет, як у неї, замалий для запитів місцевих. Людям не вистачає справжньої великої клініки, а тому їй є, куди рости.

Покликання

Спочатку Марія Костів працювала на дільниці, потім — у лабораторії серологом.

Ветеринарну справу жінка називає своїм покликанням і переконана, що нічим іншим займатися не хотіла, не хоче і ніколи не забажає у майбутньому.

Я все життя була прив’язана до цієї сфери. Після того, як закінчила Львівську ветеринарну академію (Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького, — авт.ред.), пішла працювати за фахом, — пригадує ветлікарка.

Спочатку це була робота на дільниці, потім — робота у лабораторії серологом — спеціалісткою, яка займається імунологічним аналізом сироваток тварин. Ще 8 років життя присвятила фаху провізорки. Але за цей час у неї розвилася алергія на запахи медпрепаратів. Марія пригадує, що в останній рік взагалі було дуже важко працювати, бо вона заходилася від сильного кашлю. Тож і посаду довелося покинути.

Тоді я вирішила поїхати закордон, думала, що, можливо, підшукаю там якусь роботу, бо вже стала замислюватися над власною справою і хотіла зібрати кошти. Але за своїм фахом нічого не знайшла, а все інше… Навіщо? Зрозуміла, що можу бути корисною в Україні зі своїми навичками, тож повернулася, — каже Марія.

Після цього жінка стала на біржу праці. Однак вакансії ветеринарки не було, тож довелося чекати.

Всупереч страху

Курси підприємництва і підвищення кваліфікації у рамках проекту зайняли майже рік / section.in.ua

Попри думку, яка побутує у суспільстві, ніби коли тобі за 40 вже немає сенсу щось змінювати у житті, вона вирішила відкрити власну справу. Жінка каже, що можливим це стало, зокрема, завдяки проекту «Рука допомоги» (проект Міністерства соціальної політики України, що здійснюється за підтримки Світового банку і сприяє працевлаштуванню переселенців та малозабезпечених осіб, а також надає безвідсоткову фінансову допомогу на власну справу, — авт.ред.).

Марія вирішила, що звичайне працевлаштування не для неї і націлилася на отримання коштів. Вона пройшла курси підприємництва, підвищення кваліфікації у рамках проекту, що зайняло майже рік. Крім того, каже, їздила і до колег зі Львова переймати новий досвід. Фінальним завданням був захист бізнес-плану перед комісією.

Над ним я довго працювала, вивчала приклади інших веткабінетів, аби зрозуміти, які у мене перспективи, скільки коштів потрібно, що першочергове, а що може почекати тощо. І… успішно захистилася та отримала понад 60 тисяч гривень на реалізацію! — із посмішкою та блиском в очах розповідає фахівчиня.

Ці кошти, за умовами проекту, можна було витратити лише на закупівлю обладнання. На решту — оренду приміщення, його ремонт, медикаменти — потрібно було витратитися з власної кишені. Тож ще близько 40 тисяч Марія доклала до загальної суми. Ці кошти вона взяла у борг, бо заощаджень було небагато.

Звісно, що я боялася. У нас така нестабільність у державі, податкова система незрозуміла і я ніколи з тим не стикалася… А тут треба відкрити підприємство, сплачувати податки і заробляти на них! Але краще спробувати і шкодувати, що щось не вийшло, аніж нічого не робити, — переконана Марія Костів.

Після отриманих коштів, фахівчиня самостійно зареєструвала ФОП, знайшла постачальників медикаментів, стала рекламувати себе. Наголошує, що ніде не давала хабарів, бо це не у її принципах та й немає такої справи, яку не можна було би вирішити без корупції. Просто, каже, треба перепитувати двічі, якщо щось не зрозуміло, і не боятися йти до своєї цілі, не зважаючи на перепони.

Чоловік вже звик до того, що я багато працюю й іноді можу вночі їздити на виклики, тож не конфліктуємо, — жартома зауважує Марія.

Аби підтримувати бізнес у доброму стані, вона працює і в кабінеті, і виїжджає на виклики додому. Усе робить власними силами: і оглядає, і консультує, і оперує за потреби. Каже, що можна було би робити й більше, але поки потужності замалі: немає апаратів для рентгену, УЗД, не вистачає кліток, у яких тварини могли би лишатися після операцій тощо.

Поки що у мене простенький кабінет: приймальня, оглядовий стіл, операційна, але хочеться більше. У планах — розростися до власної великої клініки. Для цього майже усі зароблені кошти я вкладаю у бізнес, а це — коли 5, коли 6 тисяч, а коли і 10 на місяць, — ділиться успіхами жінка.

Вона також зазначає, що вже перевиконала завдання, поставлені у бізнес-плані. Її кабінет окупився за 7 місяців роботи, а мав би — за півтора роки.

Своє життя

Сьогодні Марії Костів 45, вона — мати чотирьох дітей. Раніше жінка віддавала всю себе їм. І, каже, давно би мала свою клініку, якби не приділяла стільки часу малечі.

Але тоді я відчувала, що мені це потрібно, що я не хочу їх лишати на когось іншого, тож не шкодую про це. Утім тепер вони виросли і мені нічого не заважає повністю присвятити час улюбленій справі. Мій чоловік також має власну справу, тож ми з ним разом розвиваємося, — каже підприємиця.

Жовківчанка переконана, що можна у будь-якому віці зайнятися тим, чого прагнеш, не зважаючи ні на що. Просто треба хотіти і любити свою роботу.

Я не застрахована від усього, різні обставини бувають, але ж це не означає, що потрібно скласти руки і нічого не робити? Це наше життя і нам вирішувати, яким воно буде.

 

Автор: Ганна Беловольченко, "Секція"


до переліку новин

партнери проекту