#ЯОБИРАЮБІЗНЕС: Юрій Мартиненко заснував рекламну агенцію

26.09.2018

«Мені пощастило майже відразу після отримання статусу підприємця знайти клієнта для надання йому послуг з комплексного супроводу підприємства. Зараз я створюю рекламні відеосюжети, сайти, фотографую, роблю дизайн поліграфії та багато чого іншого. Робота дуже цікава, різноманітна, саме така, про яку я мріяв. Уже впевнено користуюся відеокамерою, яку придбав як учасник програми «Рука допомоги», самостійно монтую відзнятий матеріал. Головне – сплатив більш ніж третину податків від розміру гранту. Відчуваю свою відповідальність у тому, щоб якомога швидше повернути кошти до бюджету країни. Дякую команді міської служби зайнятості, особливо Ользі Проць, а також Львівському центру професійно-технічної освіти, зокрема Лесі Доскоч, за величезну допомогу та підтримку на шляху до власної справи».

Такий допис надійшов на адресу Львівського МЦЗ від учасника пілотного проекту «Рука допомоги», переселенця з Криму Юрія Мартиненка. А перше знайомство з міським центром зайнятості у нього відбулося майже рік тому, хоча мешкає пан Юрій у Львові з 2014 року, відколи разом із сім’єю покинув рідний дім. 

– Звісно, переїжджати було гірко і болісно, адже у Севастополі ми зводили власний будинок, сподівалися в ньому оселитися, на нього покладали багато надій. Та коли сталися прикрі події, що приголомшили світ, і Росія насильницьким методом окупувала півострів, ми з дружиною зрозуміли: планувати подальше життя на півострові нема сенсу, треба їхати на материкову Україну. Я шість років обіймав у Києві посаду начальника відділу маркетингу доволі великої компанії, що займалася імпортом та реалізацією дитячих товарів з Китаю, Англії та інших зарубіжних країн. Потім деякий час працював фрілансером. Чудово знав столичні реалії, тому не міг слухати брехливої пропаганди Кремля, що лунала в Криму з усіх ймовірних джерел інформації. Для мене не допустимо було залишатися в анексованому півострові. Не давала спокою думка, що мого сина оточуватиме ворожа атмосфера, дуже хотілося, щоб він зростав в україномовному середовищі. Це була одна із причин, мабуть основна, того, що ми з півдня подалися на захід, – із ноткою суму в голосі згадує Юрій Мартиненко.

Переїхавши у столицю Галичини, молода родина першим ділом взялася облаштовувати сімейне гніздо. Потім пан Юрій усіляко підтримав бізнесові наміри дружини, допоміг їй з рекламою, маркетингом. А, почувши із засобів масової інформації про пілотний Проект "Рука допомоги", до участі у якому запрошуються вимушено переміщені особи, вирішив скористатися шансом. Необхідні відомості про цю програму почерпнув з інтернету.

– Знаєте, у кожного, мабуть, настає той момент, коли хочеться розпочати життя із чистого аркуша. У мене цей аркуш – власна справа, – зізнається підприємець. – Адже хотів займатися тим, що знаю, вмію, на чому, як кажуть, зуби з’їв. У Львівському Будинку праці, куди звернувся за допомогою, мене не просто зрозуміли, але й всебічно підтримали, скерували на курси до Львівського центру професійно-технічної освіти на курси з основ підприємницької діяльності. Хоча багато чого для мене не було новим, та усе ж навчання пішло на користь. Потім написав бізнес-план на тему: «Рекламна агенція», успішно його захистив на комісії у департаменті соціального захисту населення Львівської ОДА, де чітко обумовив, що для реалізації задуманого мені бракує технічних засобів.

Придбавши у рамках пілоту «Рука допомоги» відеокамеру, Юрій Мартиненко почав надавати населенню широкий спектр рекламних послуг. Тепер він займається просуванням та створенням сайтів, фото- та відеозйомкою, монтажем матеріалів, створює дизайн поліграфічної продукції, має стабільні замовлення та низку проектів, над якими працює.

На запитання, чи б погодився він на варіанти роботи за кордоном, молодий батько відповідає:

– Я не засуджую тих, хто їде працювати закордон, далеко не всі можуть знайти себе в праці так, щоб коштів вистачало на сім’ю. Треба розуміти, що на нас, переселенців, лягає додатковий тягар оренди житла. Особисто я не бачу себе на заробітках закордоном. За фахом, без знання мови, знайти роботу там нема шансів. Працювати на будівництві означає втратити актуальні навички. Треба не міняти країну, а змінювати її на краще! Не для того ми бігли від окупації! Велику увагу я приділяю своєму сину, розвиваю його інтелектуальні та фізичні якості, залучаю до спорту. Не хочу залишати його! Останні два роки стало відчутно, що країна вже не падає в прірву, почалося зростання, не таке швидке, як би хотілося, але й гірше точно не стає. Той, хто зараз втримаєтеся тут, отримає перевагу в ті часи, коли почнеться значний економний ріст. Я дуже на це сподіваюся. Передумови для успіху є. Уже півроку веду справу і можу сказати, що зовсім не важко здавати звіти до податкової, сплачувати податки, та й зареєструватися як підприємець виявилося дуже просто. Можливо саме це раніше відлякувало мене від відкриття власної справи. Тим більше, що держава створює можливості для того, щоб працювати на себе, цим треба скористатися, адже виграємо всі і кожен зокрема! 

 

Джерело: Львівський ОЦЗ


до переліку новин

партнери проекту